Ще раз про любов співали в концерті артисти столичної оперети Опереточним персонажам не звикати освідчуватися в коханні. Мало хто робить це краще за них — романтичних героїв давно минулих часів. Легковажний Генріх, зворушливий, кумедний Боні, таємничий Містер Ікс, екстравагантний Едвін і цього разу зігрівали серця шанувальників жанру. Феєричне шоу з арій улюблених оперет, зрежисоване народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Сергієм Сміяном, у День закоханих зібрало аншлаг у Київському державному театрі оперети. Жанр завжди асоціюється з коханням, бо любовна інтрига була і залишається основою основ. Молодий художній керівник театру, а відтепер і його директор Богдан Струтинський, вгадав настрої і побажання публіки, подарувавши закоханим свято музики.
А колись ім’я Валентин дозволялося носити лише монахам. І тільки на початку ХХ століття церква змінила гнів на милість і дозволила увійти йому у світське життя. В цей час видатний композитор Ференц Легар і написав оперету “Весела вдова”, де головна героїня — Валентина. Твір приніс авторові світове визнання, а імені — популярність. Валентин та Валентинів у залі виявилося не так уже й мало. Саме їм присвятили виступ Валентина Лесик і Василь Макойніков, які виконали знаменитий дует Валентини і Росильона з вистави “Весела вдова”.
Шквал овацій зірвали Ірина Лапіна, Сергій Мельниченко та балет після ефектного музичного номера “Шиммі” (оперета Імре Кальмана “Баядера”). Публіка кілька разів викликала артистів “на біс”.
Вівторок, 24 лютого 2004 року “Хрещатик”, №26 (2429) Тетяна ЛУКІНА http://www.kreschatic.kiev.ua/?id=2429&page=7
Оперета в Києві починалася з “Летючої миші…” Про це в тридцяті роки з захопленням писали “Літературна газета” і “Більшовик Мені пощастило побачити кілька версій “Летючої миші” в Київській опереті. Пригадую виставу в постановці заслуженого діяча мистецтв України Барсегяна, на яку мене, ще маленьку, привів тато. Саме тоді почалося моє захоплення оперетою. Пам’ятаю чудовий ансамбль акторів — Валентину Чемену (Розалінду), Георгія Горюшка (Генріха Айзенштейна), Юрія Бурих (Фалька) — і настрій глядацької зали, що вибухала оваціями й сміхом.
У 1981 році до “Летючої миші” звернувся майстер і знавець музично-театрального мистецтва народний артист України, лауреат Шевченківської премії Сергій Сміян. Спектакль у його постановці двадцять років не сходив з афіш Київського театру оперети. Звичайно ж, за цей час сукні, костюми, декорації та меблі “зносилися”, лібрето теж потребувало “чистки”.
Наприкінці 2002-го року колектив узявся за роботу. Реставрували декорації (художник-постановник заслужений діяч мистецтв Польщі Заславський), шили одяг для героїв. Балетмейстер-постановник народний артист України Олександр Сегаль підготував нові балетні номери. І ось 7 лютого 2004 року “Летюча миша” повернулася на столичну сцену.
Народна артистка України Тамара Тимошко-Горюшко (шанувальники жанру її знають як блискучу актрису та режисера концертних програм) у ролі постановника масштабної вистави виступила вперше. Працювала натхненно, адже роль Лотти була однією з перших у її творчому житті.
У оновленій постановці панує атмосфера карнавалу. Все виблискує й магнетизує. Перші ж звуки увертюри у виконанні оркестру театру (диригент-постановник Оксана Мадараш) налаштовують на святковий лад: лунають мелодії віденського вальсу, ллються річки шампанського, дзвенить сміх.
Поруч із корифеями — народні артисти України Вікторія Альошина-Костюкова та Олександр Кравченко — заслужені артисти Володимир Богомаз, Сергій Бондаренко, Микола Бутковський, Сергій Мельниченко, Анатолій Підгородецький, Віктор Тетеря, Валентин Рожков, актриси Олена Ширяєва та Валентина Донченко-Бутковська, молодь — Сергій Авдєєв, Ірина Беспалова, Ганна Боровик, Єлизавета Гаврилюк. Юні не підводять маститих колег.
На початку нинішнього театрального сезону колектив столичної оперети очолив Богдан Струтинський — він і художній керівник, і директор театру. За досить короткий час йому вдалося активізувати творчий процес. Повернення “Летючої миші” на кін, та ще й на порозі сімдесятиріччя Київського державного театру оперети — це і його заслуга.
А починалася оперета в 1934-му, коли за рішенням уряду столицею України став Київ. У торішньому вересні створили Театр музичної комедії. За постановою міської ради, відвели для нього приміщення колишнього Троїцького народного дому, на вулиці Червоноармійській (Великій Васильківській). У газеті “Більшовик” з’явилося оголошення: “Киевский стационарный гостеатр музкомедии объявляет набор артистов оркестра, хора и балета…” Трупу сформували швидко, і вже 11 січня 1935-го піднялася завіса столичної музкомедії (з 1966 року — Київського державного театру оперети). Дебютували оперетою Йогана Штрауса “Летюча миша”. Режисером-постановником був Померанцев, художником-постановником — Гудзенко, а за диригентським пультом стояв Тартаковський… Комедійний сюжет, захоплива інтрига й чарівна музика короля вальсів і досі мають неабиякий успіх.
Середа, 17 березня 2004 року “Хрещатик”, №38 (2441) Наталя ЗІНЧЕНКО http://www.kreschatic.kiev.ua/?id=2441&page=10
“Дюймовочка”. Однойменним прем’єрним спектаклем Київський державний театр оперети намагається зробити “крок до свята!” — Пристрасті навколо нашого театру вщухають,— запевнив присутніх на прес-конференції художній керівник Київського державного театру оперети Богдан Струтинський, котрий нещодавно обійняв ще й посаду директора.— Поступово ми знаходимо порозуміння з артистами старшого віку. Для них в опереті багато характерних ролей. Їхній досвід необхідний новому поколінню. До того ж, ми хочемо створити власну студію, де наші народні й заслужені артисти могли б ділитися досвідом. Певне, їм доведеться дещо поступитися головними ролями своїм учням. В усякому разі героїв-коханців мають грати молоді. Нещодавно, оголосивши кастинг, ми вже відібрали до театру оперети п’ятнадцять артистів. У планах театру — постановка творів Оффенбаха…
Що буде невдовзі, побачимо. А нині — прем’єра музичної вистави для дітей “Дюймовочка”. Спектакль за мотивами казки Ганса-Крістіана Андерсена вийшов сумним і похмурим. Хоч артисти, весело стрибаючи і бігаючи по колу, й намагалися оживити сюжет.
Девіз театру: “Крок до свята!” Гадаю, до нього не лише крок. А ще йти і йти… Друга дія, яка відбувається у погано освітленій мишачій нірці, не дає зосередитися на виставі навіть дорослим. Темінь розсіює увагу. До того ж артисти грають без антракту. Тож не дивно, що діти не витримують безперервного дійства до кінця: починають розмовляти, а згодом і виходять з зали, грюкаючи дверима. Цікавих режисерських знахідок, на мій суб’єктивний погляд, також не було — ніяких карколомних трюків, злетів. Посмішку викликав тільки Жабчик, який увесь час хотів жабо. Сценографія досить бідненька: дві табуретки та кілька “хоругв” і стовпів з пташками…
Це вже другий дитячий спектакль у сезоні. Організатори приурочили першу постановку до зимових, а другу — до весняних канікул. Ніби вирішили відбити хліб у дитячих театрів. Що ж, у творчому змаганні, за яким спостерігатиме і наша газета, має виграти справжнє мистецтво. Резерви у столичного театру оперети є. Як і бажання відродити цей жанр і втілити в життя сучасні постановки.
Середа, 02 червня 2004 року газета Вечірній Київ №79(17265) http://vechirka.kiev.ua/article.php?id_article=1064&cy=2005&cm=03
«Вогні» перехідного етапу За місяць до закриття сезону Київський державний театр оперети представив прем’єру – мюзикл на дві дії «Вогні рампи». Вже в наступному сезоні колектив театру активно відзначатиме своє сімдесятиріччя.
Головний герой мюзиклу – старий клоун Кальверо, який давно полишив свою улюблену справу, а з нею – задоволення, натхнення та спокій. Його життя – це чорно-білі смуги, що ніби тенета стискають душу артиста. Випадково Кальверо рятує дівчину, що хотіла покінчити з життям. Террі надає життю великого коміка нових барв…
Мюзикл «Вогні рампи» створено за мотивами кіносценарію Чарлі Чапліна. «Я спеціально не поновлював фільм у пам’яті – це б заважало мені в роботі», – каже режисер-постановник Микола Яремків. Музику написав Геннадій Фролов, лібрето – Наталія Дубіна. Диригент-постановник – Володимир Шейко, балетмейстер – Анатолій Бєдичев, хормейстер – Володимир Ворвулєв, сценографія та костюми – Тетяни Медвідь.
Музика багатостильова: тут і класичні оперні форми, й сучасна естрада, джазові мелодії. Звучить у виставі й музика самого Чарлі Чапліна. Велику роль відіграє хор, що постійно перебуває на сцені. Загалом, у «Вогнях рампи» музика майже не стихає – постійно активізує дію. Художнє вирішення декорацій побудовано на контрасті чорних та білих кольорів. Застосовано й інакшу систему освітлення, хоча техніка залишилася старою. Мюзикл створено не в модній «кліповій» манері, а в класичній, 50-х років.
«Ця вистава для театру – важливий етап, з подоланням якого ми виходимо на новий творчий рівень», – упевнений художній керівник театру Богдан Струтинський.
Наступного, ювілейного сезону, театр на Великій Васильківській планує перейти до «великої класичної оперети». «Адже наш театр – єдиний Театр оперети в Україні», – коментує пан Струтинський.
Нинішній сезон видався щедрим на прем’єри для шанувальників оперети різного віку – «Карнавал казок в Україні», «Летюча миша», «Дюймовочка».
В майбутньому глядачам запропонують не тільки нові вистави самого театру, а й вистави гостей-гастролерів. Передбачається декада спільних із іноземними колегами концертів: вже дали згоду австрійці, ведуться переговори з італійцями.
Крім того, восени у фойє має відкритися і музей Театру оперети. Як з’ясувалося, в архівах збереглося лише 20 відсотків важливих та цікавих історичних подробиць. Тож нині працівники Театру оперети розшукують знімки та інші експонати серед приватних колекціонерів.
Post a Comment