Іван Козловський

Козловс_кий

ІВАН КОЗЛОВСЬКИЙ – НЕПОВТОРНИЙ І НЕЗАБУТНІЙ

 ІВАН КОЗЛОВСЬКИЙ – НЕПОВТОРНИЙ І НЕЗАБУТНІЙ

Видатний український тенор Іван Семенович Козловський – унікальний співак, якому підкорилися всі можливі вокальні  жанри – від оперних, камерних, народних творів, церковної духовної музики – до джазу і естрадних пісень. До того ж він був сценаристом, режисером, письменником… Важко згадати іншого, хто однаково винятково і професійно співав би в опері – Фауста або Лєнського, неперевершено виконував романси, українські пісні, організовував справжнє колядування з великим мішаним хором і оркестром у супроводі дзвонів, професійно  співав з церковним хором — всенощні, а з джазовим оркестром — модне танго «Беседка»…

Він був людиною талановитою і яскравою, жив довго, бачив на власні очі падіння двох імперій — царської й радянської, близько знав багатьох великих людей свого часу. Івана Семеновича шанував Сталін, а Чарлі Чаплін мріяв хоч раз його побачити. Великий бас Федір Шаляпін вважав співака другим у світі — після себе.

 

Світова і українська музична культура об’єдналися у творчості І. С. Козловського. Голос його  лунав по всій Европі — його чули на Потсдамській конференції, у  Берліні (де у 1945 році співак тільки у одному концерті виконав 23 твори, серед яких Шуберта, Шумана, народні пісні). Козловський був ангажований на роль Рудольфа («Богема» Дж. Пуччіні) у Віденську оперу, після чого там з’явився Клуб шанувальників Козловського, який проіснував аж до 1980-х років… Саме Івана Козловського запросили співати до Посольства США, коли світ прощався із Джоном Кеннеді. А зараз, вже у наші дні, туристам, які відвідують Шрі-Ланку, показують доріжки, якими ходили та вели співбесіди Джевахарлал Неру і український тенор Іван Козловський. І цікавий «біла шапочка», яку носив Іван Семенович Козловський у останні роки життя – подарок Джевахарлала Неру. Адже за віруваннями індусів вона приносить довголіття, і можливо, що так і є —  Іван Козловський прожив 93 роки.

 

Популярність співака була шаленою. Йому наслідували, навіть студенти театралки робили на уроках грим «під Козловського», а молоді оперні співаки вчились носити фрак «як Козловський»! До того ж він був чудовим наїзником — у 1939 році отримав перше місце у кінських перегонах і взяв «Приз города Москви». Чудово плавав. А танцював настільки професійно, що у опері «Фауст», де є балетна сцена «Вальпургієва ніч», виконував всі підтримки і був партнером видатних балерин.

 

Він володів винятковим почуттям гумору, його шуткування і знамениті розигриші, (як, наприклад, «телеграма з москви», з текстом: вітаємо вас відкриттям музею максима рильського», внаслідок чого музей відкрили і він працює у Києві і сьогодні), його виступи та участь у «капусниках ЦДРИ» (центрального будинку працівників мистецтв)  давно стали легендарними. Попри все, насправді він був людиною надзвичайно духовною. Єдиний народний артист СРСР, який у анкеті завжди писав «віруючий».

 

Єдиний народний артист, який, попри радянські бюрократичні заборони, відкрив на власні кошти музичну школу у рідній Мар’янівці, де і зараз навчаються діти. Також організував придбання роялів і інструментів для шкільного оркестру і всього, у чому була потреба. Він із захопленням працював з маленькими співаками, виступав з дитячим хором і .організовував для них гастролі та виступи.

 

ФАКТИ

Іван Козловський — Герой Соціалістичної Праці, двічі лауреат Сталінської премії (1941, 1949) та Державної премії УРСР ім.Т. Г. Шевченка (1990) , народний артист СРСР (1940), народний артист України (1993), володар п’яти орденів Леніна та ордену «Знак Пошани».

Коли відомого співака питали – звідки в нього такий голос, він казав «від мар’янівських верб»… Бо народився він у селі Мар’янівка неподалік Білої Церкви під Києвом. Від природи він був обдарований виключно тонким слухом та чудовим голосом, з самого  раннього дитинства співав улюблені українські пісні. Родина вирішила, що він буде священником, і його у 8 років  віддали до Києва, де вже жив у монастирі його старший брат Федір, і Іван став півчим.  На першому у житті фото майбутнього співака знято у вбранні півчого Михайлівського Золотоверхого собору, у якому він вчився і співав десять років.

 

Вже з 15 років прийшло захоплення театральним мистецтвом, він почав брати участь у постановках Товариства Українських Акторів П. Саксаганського під керівництвом І. Мар’яненка як хорист. Геніальна актриса, «королева української сцени» Марія Заньковецька одразу розгледіла талант юного співака. Почувши його голос, вона сказала Івану Козловському: «Співаєш як соловей, співай людям на радість». І він співав: в хорі університету св. Володимира під керівництвом відомого українського композитора Олександра Кошиця; шліфував свою вокальну майстерність у педагогів Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, в якому навчався у 1917-1919 роках і закінчив з відзнакою. Десять років церковного співу і два роки шліфування академічної оперної школи у відомого викладача, професора Олени Олександрівни Муравйової, дали яскравий результат — неповторну індивідуальність і особливу манеру виконання, якими  відрізнявся співак.

 

1920 року його було мобілізовано до лав Червоної Армії. Служив у Полтаві. Захопившись раз і назавжди театром та співом, Іван Семенович вже не міг не займатись своєю улюбленою справою. Він отримав дозвіл суміщати військову службу з концертною діяльністю, брав участь у постановках Полтавського музично-драматичного театру. Так за спогадами полтавчан, часто можно було бачити стрункого хлопця у військовій формі верхи на білій кобилі, яку йому виписували для поїздки на виставу, прямуючого до театру співати…

У 1924 році співака запросили до Харківського оперного театру. Дебютував Іван Семенович у «Фаусті» Ш.Гуно і одразу зайняв провідне місце в трупі. Ще за рік він був солістом вже Свердловського оперного театру.

І, нарешті, у 1925 році ім’я Івана Козловського з’явилося на афіші Большого театру в Москві. Він прийшов туди досвідченим оперним співаком. Завдячуючи своєму чудовому, неповторному голосу і досвіду, здобутому в українських театрах, Іван Козловський невдовзі став провідним співаком «першої сцени СРСР». Він почав багато працювати в театрі, виступати з концертами по країні, гастролювати. Талант Козловського розквітнув у повній своїй красі і силі. Працюючи над собою, співак вдосконавлював майстерність, з роками його голос досягнув найвищого ступеня віртуозності.

 

В кінці 30-х Іван Козловський виступав також разом зі створеним в 1936 році Державним джаз-оркестрі СРСР під керуванням В. Н. Кнушевицкого. Залишилося кілька записів виконання співаком з джазом-оркестром персонально для нього написаних естрадних та джазових творів (танго «Альтанка», блюз «Вечір і ранок»).

У 1938 році за ініціативою В.І. Немировича-Данченка та під художнім керівництвом І.С. Козловського був організований Державний ансамбль опери СРСР. Іван Семенович здійснив ряд цікавих постановок опер у концертному виконанні: «Вертер» Ж. Массне, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Орфей» К. Глюка, «Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова, «Катерина» М. Аркаса, «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні, «Наталка-Полтавка» М. Лисенка.

Під час війни Іван Козловський співав у складі бригад, які організовували для поїздок на фронт, де артисти виступали перед солдатами. Зберіглися зйомки, де він співає з ансамблем бандуристів або акомпануючи собі на гітарі. Наприкінці війни такі бригади формувалися з Харкова під наглядом маршала Конєва, і співак разом з іншими митцями концертував у Румунії, Чехословаччині, Польщі та Австрії.  Зберіглося його фото у Відні на могилі Бетховена…

 

У післявоєнні роки його оперний репертуар знову зростає і поповнюється новими ролями. У творчому доробку співака близько 50 оперних партій, 4 у драматичних виставах, з десяток ролей у кіно. Серед кращих робіт Івана Семеновича фахівці відмічають оперні партії Юродивого («Борис Годунов» М. Мусоргського), Герцога («Ріголетто» Дж. Верді), Лоенгріна («Лоенгрін» Р. Вагнера), Ленського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Ромео «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно, Індійського гостя («Садко» М. Римського-Корсакова)

 

У 1954, будучи лауреатом найвищих державних нагород, Козловський покинув Великий театр. За спогадами доньки Козловського, Анни, він образився на керівництво, яке не заступилося за нього, коли вийшла стаття в центральній пресі про немислимі гонорари Козловського. Співак залишив сцену Большого театру, але своєї концертної діяльності не полишав. У його репертуарі були твори Й-С. Баха, Л. Бетховена, Р. Шумана, М. Глінки, О. Даргомижського, П. Чайковського, С. Рахманінова, старовинні російські романси і, звичайно, українські народні пісни, які йому були дорогі і близькі протягом всієї його творчої діяльності. Крім того, протягом декількох років І. С. Козловський залишався художнім керівником організованого за його ініціативою 1938 року Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок. Виступав Іван Семенович із сольними концертами аж до 87-річного віку.

 

Всі роки він не поривав зв’зків з Україною, вона завжди займала найважливіше місце в його серці. Записував платівки з українським репертуаром, виступав з оркестром українських народних інструментів, неодноразово приїздив до Канева на могилу Т. Шевченка. Все життя Козловський мріяв, щоб народні пісні, календарні, обрядові, які він знав та любив з дитинства – зберігалися та поширювалися. Але в ті часи бувало й так, що платівки, випущені силами співака, на яких були записані колядки та щедрівки, знищувались повним тиражем. Іван Семенович підтримував найтісніші зв’язки із київськими митцями і, навіть, із земляками-мар’янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Т.Г.Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та багато інших.

 

Мало хто знає, що Троїцький Народний Дім, на сцену якого вперше вийшов співак, виконавши партію Андрія в «Запорожці за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського у складі першої трупи українського театру під керуванням П. Сак, і де відвідував заняття студентського хору під керуванням О. Кошиця, тепер є приміщенням Київського національного академічного театру оперети. Так склалося, що коло часу замкнулося – і тепер з 2013 року саме Національній опереті України  підпорядкований Мистецько-концертний центр імені Івана Семеновича Козловського!