ДВІ ПРЕМ’ЄРИ ПРО КОХАННЯ — В ОДИН ВЕЧІР

13 грудня у Центрі Івана Козловського у рамках авторського проекту режиссера Тетяни Зозулі  «ОПЕРНА СКРИНЬКА» були представлені дві прем’єри вітчизняних моноопер.

Вечір називався «Такі різні листи кохання…». На початку режисер Тетяна Зозуля розповіла про історію створення проекту і подякувала керівнику Національної оперети Богдану Струтинському за надані Центру І. Козловського нові технічні можливості для цікавого втілення сучасних вистав. А оскільки за останній час декілька молодих композиторів запропонували до постановки у рамках проекту свої твори,  а три з них були саме «Листи кохання», стало зрозуміло, що популярний хрестоматійний класичний твір Віталія Губаренка дав потужні наслідки, і мав  сильний вплив на наступне покоління вітчизняних авторів — і без його постановки не буде так цікаво втілювати інші. У програмі були «Як багато листів до тебе» Івана Небесного на слова Василя Стуса і «Листи кохання» Віталія Губаренка за новелою Анрі Барбюса «Ніжність».

Твір молодого, але вже популярного композитора Івана Небесного виконала солістка Національної оперети,  з. а. України Тамара Ходакова у супроводі камерного ансамблю під орудою диригента Вікторії Рацюк. Прекрасна виконавиця сучасної музики,  Тамара Ходакова цього разу зіграла свою роль спочатку… в кіно. Про долю Василя Стуса, яка наче вишитий рушник стелилася, але так передчасно обірвалася, розповідало авторське відео, у якому виконавиця водночас грала на екрані, а співала наживо у супроводі ансамблю. Молоді музиканти створили справжнє диво. Публіка зустріла твір гарячими оваціями.

Дія не переривалася, переходячи з одного твору до іншого. Декорації мінялися під розповідь режисера. Режисерське рішення та задум моноопери В. Губаренка «Листи кохання» знайшовся… на півночі Францї. Фотохудожниця Егейа Д’Айва створила прекрасні роботи, які народили нову героїню опери. Кожного дня на протязі років вдивляючись у її роботи, режисер дійшов ідеї – «народити нову героїню» цього твору. У виконанні талановитої молодої солістки Національної оперети Валерії Туліс героїня опери  – наша сучасниця, молода дівчина, яка тікає з Парижу у провінцію, де народилася, щоб загоїти рани від трагічного розриву з коханим. Вона знімає кімнату, заходить, намагається ввімкнути світло, але воно не працює, знаходить свічку, прибирає, обживаючи нову оселю… і серед покинутих речей, за шафою, знаходить перев’язані чорною стрічкою листи. Листи, які написала жінка, що колись була у подібній ситуації, але покінчила життя самогубством. Білий привід виникає на екрані, як тільки звучать написані нею рядки. Десь біля моря, у якому вона загинула, її привід досі блукає, чекаючи коханого. Хореограф та виконавиця партії привида Ніжності – Ганна Лащенко, керівник Театру танцю «ADAGIO». Шукаючи відповіді на свої питання, героїня вже поступово вступає у бесіду з привідом, оскільки відчувають вони через року однаково. Але фінал у історій – різний.  Раптом у двері стукають —  і на порозі з’являється коханий, від якого так тікала героїня, але який знайшов її.  І виявляється, що взагалі і світло у кімнаті працювало, і життя щасливо йде далі… На екрані — за парою, що обіймається – фото «родинного альбому», «вони будуть жити довго та щасливо», з трьома дітьми  та собаками гуляють на березі моря. Того самого, де іноді все ще блукають старовинні привиди. Романтичну виставу створював цілий колектив однодумців – прекрасний, чуйний до кожної ноти, концертмейстер Ольга Ващук, хореограф Ганна Лащенко, її чоловік Костянтин Шандибін, який проводив професійні відео-зйомки, Олександр Куцевалов — технічне забезпечення, звук, світло. Адміністративна підтримка – Жанна Боговіс, Катерина Шапошнікова. Ми щиро дякуємо за підтримку Марині Романівні Черкашиній-Губаренко, а цілому ряду наших глядачів – за чудові надані фото та відео!